Юлія Кисла (Едмонтон): «Осмислення страждання на екрані: Голод 1932-33 рр. в ігровому кіно» (це оголошення є на сайті НТШ, прошу лише додати опис нижче).
У доповіді зроблено детальний огляд наявних фільмів про Голод 1933-1934 років, як українських («Голод-33», «Поводир»), так і закордонних («Гіркі жнива», «Ціна правди»). Основну увагу присвячено проблемі репрезентації страждання на екрані, а також авторським стратегіям вирішення проблеми неможливості репрезентації (як і у випадку Голокосту). Чому так мало фільмів про Голод початку 1930-х років, тоді як сам Великий Голод займає центральне місце в колективній свідомості українців і є для них джерелом культурної ідентичності на кшталт Другої світової війни? Як пояснити той факт, що режисери, як українські так і іноземні, ще до недавна уникали візуального зображення однієї з найтрагічніших подій української історії? Чи ми маємо тут справу із проблемою неможливості вираження того, чого виразити неможливо, чи, можливо, з колективною травмою пост-колоніальної нації, яка й надалі не здатна впоратися зі своїм непростим минулим? Ці авторські рефлексії є до певної міри логічним доповненням або ж післясловом до статті про кінематографічне зображення українського Голодомору, яка нещодавно побачила світ у збірнику “Історія геноциду в кіно: насильство на екрані” (українську версію статті можна знайти на сайті журналу «Україна Модерна»).
